Відділення журналістики УжНУ

Рік братерства і гідності

nkuskova23 — Wed, 03 Dec 2014 16:47:11 GMT

На початку зими 2013 року Україну сколихнула революція. Захоплення державних установ, беркутівці та тітушки, народне віче, український народ в ейфорії боротьби . Мета Євромайдану – скинути совкову й бюрократичну систему та вступити до Європейського Союзу. На превеликий жаль, цієї мети ми не досягнули. Але, самі того не очікуючи ми здобули значно більше - розуміння того, що тільки ми самі можемо навести лад у нашій країні; усвідомлення себе як нації; довели всьому світу, що «душу й тіло ми положим за нашу свободу» для нас – це «не пусті» слова; і найголовніше – в серці більшості українців запалився вогник патріотизму та віри в краще майбутнє.
Звісно, все це дісталось нам дорогою ціною. Ми заплатили безцінним – життями героїв Небесної сотні.
Пройшов 1 рік. Так, значного покращення не відбулося. На Сході країни війна. Крим окуповано. Але є й інша сторона медалі. Певно саме зараз українці вперше такі згуртовані за роки Незалежності. Враховуючи знецінення гривні, економічну та енергетичну кризи ми продовжуємо допомагати тим, хто цього потребує. Волонтерський рух набрав такого розмаху, що може функціонувати без втручання уряду. А громадські активісти щоразу дивують новими ідеями та заходами аби зібрати гроші на одяг, їжу та обладнання для солдат в зоні АТО.
Все більше молоде покоління і справді розуміє те, що якщо й надалі жити за старими установками, якщо продовжувати давати хабарі, якщо смітити, якщо бути байдужим до чужої біди – то смерть загиблих воїнів на Майдані була даремною…

Те, про що не можна не говорити

Олександра — Mon, 01 Dec 2014 19:29:08 GMT

Завдяки Олегу Васильовичу Лукші на факультеті суспільних наук вже декілька днів проводиться виставка світлин «Євроінтеграція України через Революцію Гідності та Дух Євромайданів». До неї увійшли фото самого Олега Лукші, а також Олександра Перехреста, Станіслава Аржевітіна, Олега Супруненка,
Миколи Савіна та Михайла Куликова. Серце країться дивиться на ті фотографії, а за історію нам доводиться занадто дорого платити.

Зекономити не можна — витратити © Стипендія

Olesja — Mon, 01 Dec 2014 19:21:30 GMT

Упродовж очікування чи не у кожного студента «на стипендії» народжується купа планів на ці довгожданні гроші. Нерідко можна спостерігати таку картину, що щасливий стипендіат в ейфорії за тиждень може розтратити майже всю свою «студентську зарплату». А хтось ощадливо відкладає на омріяну покупку чи подорож. Розмір виплати залежить ще й від факультету. Та чи вистачає студентам стипендії на прожиток упродовж місяця та чи можливо зекономити, робити заощадження? Відповіді на такі запитання дали студенти-бюджетники різних курсів та спеціальностей: 1. На що ти витрачаєш стипендію? 2. Чи вистачає стипендії на прожиток протягом місяця? 3. Яка найбільш вдала покупка за стипендію? 4. Ти працюєш, чи трохи допомагають родичі, батьки?

Вікторія Бірта, фізичний факультет, 2 курс:
«Як і кожна дівчина, стипендію в основному витрачаю на одяг. Ще одна її значна частина «вимірюється їжею». Я дуже люблю солодощі, тому не можу відмовити собі в задоволенні поласувати чимось смачненьким. Загалом на місяць мені вистачає тієї виплати, що я отримую, бо живу з батьками, які допомагають як морально, так і фінансово. Найбільш вдала і знакова покупка – це, мабуть, ноутбук, але то треба було відкладати стипендію далеко не за один місяць. Допомагає чим може і бабуся з села: надсилає посилки з продуктам

Візантій Василь, Географічний факультет, кафедра фізичної географії та раціонального природокористування, 3 курс:
«Стипендія витрачається на оренду квартири, їжу і, якщо вистачає (а таке трапляється дуже рідко), на подорожі. Виплата мізерна, вона не відповідає прожитковому мінімуму, тому стипендії вистачає на півмісяця або трошки більше в режимі жорсткої економії. Найбільш вдало витрачена - це придбання квитків на кілька музично-патріотичних фестивалів («Файне Місто», «Бандерштат», «Республіка») і концерт українського рок-бенду «С.К.А.Й». Доводиться працювати під час канікул, тому-що на копійки, які називають стипендією прожити не можливо.

Тетяна Шпеник, 3 курс, медичний факультет, лікувальна справа, 4 курс:
«Я витрачаю свою стипендію переважно на плату за житло, за потребою одяг та їжа. Цієї виплати на місяць не вистачає, тож доводиться працювати, щоб краще себе забезпечити всім необхідним. Батьки, звичайно, теж стараються допомагати, але я відчуваю себе краще, коли вдається прожити на зароблені власним розумом гроші. Покупка за стипендію, яку я найбільше запам’ятала — це осіння курточка на 2 курсі».

Чербан Олександр. ФСН, політологія, 5 курс:
«Частину стипендії я відкладаю, інша частина просто розходиться на банальні речі, транспорт, роздруківки, ще частку витрачаю на одяг, їжу. Звісно, цих грошей не вистачає на 30 днів: максимум на два тижні. Найкраща покупка — це були мої кеди. До сих пір пам’ятаю, як радів, коли купив їх за чесно зароблені сумлінним навчанням гроші. Відчував гордість. Наразі я не працюю, адже маю власні заощадження».

Студентська стипендія ніколи не була великою, тому більшості спудеїв її не вистачає, доводиться економити, додатково працювати, чекати допомоги від сім’ї. Але завжди були і будуть студенти, які самостійно уміють виживати на ті гроші, які їм пропонує держава. Вони придумали для цього чимало способів. Як кажуть, було би бажання!

Олеся МАТІЙ
ІІ курс

Останній раз «автомат» балує нас

Natalya — Sat, 29 Nov 2014 16:59:32 GMT

Міністр освіти Сергій Квіт пообіцяв, що спудеї самі обиратимуть (або й взагалі не обиратимуть) предмети і викладачів. Така собі гра «Знайди пару».
У студентів 2-го курсу відділення журналістики різні погляди на це нововведення. Декому їхня ефективність здається досить ілюзорною.
«В освіті завжди варто щось змінювати. Думки щодо нового закону у мене неоднозначні. Студенту корисно ходити на іспити, адже він навчиться краще висловлювати свою думку. Однак, чи у змозі ми засвоювати потрібний матеріал протягом року самостійно? Вірю у те, що й справді зможемо обирати викладачів для бажаних предметів. Загалом, вважаю Болонську систему не до кінця продуманою, тому корективи їй просто необхідні.» Вікторія Копча.
Як і Антоніні Корнуті. Дівчина каже: «Не вважаю, що цей закон потрібен саме зараз. Ми ще не готові до такої кардинальної зміни системи освіти. Адже між студентами побутує стереотип, що диплом мусить бути в кожного, а знання – не обов’язково.»
Валерія Ладані займає іншу позицію. Вона вірить у прогресивність нововведення: «Закон про освіту, як і будь-яке інше впровадження у сфері освіти, вважаю явищем цілком логічним, адже він повністю спирається на засади європейської системи освіти, а отже й отримані нами дипломи відповідатимуть вимогам ЄС. Сподіваюся, що корективи не спричинять масове невідвідування пар. А те, що у нас з’явиться вибір – перший крок на шляху до демократичного суспільства.»
Нам же, простим грішним, нічого не залишається, окрім маленького невдоволення і мізерних протестів. Народе, усе у нас буде добре! Як здавали іспити, так і здаватимемо надалі. Як не ходили на пари, так і не ходитимемо. Мораль проста: як не переписуй систему освіти, а переконання студентів не зміниш. Хто сумлінно вчився, той продовжуватиме у тому ж дусі. А кого змусили «штудіюватися» батьки, тому, як кажуть, все одно «світять» іспити.

Мозковий штурм філфаку

Зеленюк — Sat, 23 Nov 2013 17:15:31 GMT

Переможці з трофеєм

У понеділок, 18 листопада, уперше на філологічному факультеті УжНУ відбулася популярна інтелектуальна гра «Брейн-ринг». У ній за можливість представляти свій факультет на всеуніверситетській грі змагалися збірні всіх відділень факультету, а також команди 3 курсів українського та відділення журналістики.

Усього у мозковій атаці взяли участь шість команд, у кожній із яких було по 5 учасників. Ведучим дійства став голова наукового товариства студентів та аспірантів УжНУ Дмитро Тодер, котрий цікавими запитаннями зміг захопити і глядачів, яких зібралося чимало. Серед гостей дійства були заступник декана філологічного факультету з навчальної роботи Василь Шаркань та заступник декана з виховної роботи Оксана Кузьма. Шляхом жеребкування були встановлені дві групи учасників по 3 команди в кожній. Після ігор між учасниками трійок найкмітливіші гурти вийшли до фіналу.

Команда відділення журналістики

Боротьба за перемогу була напруженою, адже суперник показали майже однакову ґрунтовну підготовку. Та в підсумку, із рахунком 5:3, перемогла команда словацького відділення.

Усіх учасників змагання нагородили грамотами, а переможці отримали ще й символічний тріумфальний кубок. Присутні залишилися задоволеними побаченим. Адже, незважаючи на напружене змагання, у залі панувала дружна атмосфера. А що ще потрібно для вдалого початку тижня? Для тих же, кому не вдалося побувати на цьому мозковому штурмі, представляю кілька запитань, на які вже відповіли учасники гри. Тепер ваша черга перевірити свої сили.

Назвіть тварину, котра причетна до створення одного з найбільших міст світу.
У давні часи, щоб заплутати ворогів, гінцеві, який ніс повідомлення на далекі відстані, давали дві новини: правдиву і брехливу. Чим вони відрізнялися?
Вальдшнепи, щоб виманити на поверхню черв’яків, стукають дзьобом об землю. Що «думають» черв’яки, коли чують цей стукіт?

Христина Феделеш,

студентка відділення журналістики

Усі по конях

Зеленюк — Sat, 23 Nov 2013 12:55:47 GMT

Спілкування з кіньми допомагає досягти гармонії

Доведено, що спілкування з кіньми допомагає досягти фізичної та психологічної гармонії, а ще вилікувати безліч хвороб.

Інакше це називається іпотерапією. Ще на початку XVIII століття її почали застосовувати як метод лікування. Він заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди. В Україні іпотерапія вважається альтернативним і нетрадиційним методом. Найефективніше лікуються хвороби і травми опорно-рухового апарату та серцево-судинні захворювання.

Механізм лікування такий: хворий сідає верхи і спочатку нічого не робить, звикає до коня, а потім виконує певні вправи. Вони називаються акробатичними: лягання на тварину, розтягування м’язів. Сюди також відносять розгойдування тіла вперед-назад та вліво-вправо. Окрім цього, людина вчиться спілкуватися з конем, піклуватися про нього: годувати, розчісувати, гладити, - це забезпечує психологічне лікування, що тягне за собою і фізичне. Пацієнт починає вірити у себе, налаштовується на позитив, у нього зменшується відчуття тривоги, виховується самостійність у вчинках та рухах, покращується адаптація до реальності та самопочуття, багато фізичних дефектів виправляється.

Оксана Ажнюк на коні

У нашій країні іпотерапію найчастіше застосовують для лікування хворих на ДЦП. Такі люди не в змозі сісти на коня глибоко, а тому перші заняття вони починають у напівлежачому положенні, розміщуючи ноги якомога ближче до шиї тварини. Проте це незручно для вершника, і через певний час він прагне сісти прямо, адже тільки так можна самостійно керувати конем. Саме поступове підняття та вдосконалення вміння сидіти, а не лежати, і є головним завданням іпотерапії. Під час руху коня тулуб вершника виконує те саме, що і при ходьбі.

Важливим є те, що температура тіла скакуна на 2-3 градуси вища, ніж у людини. Це сприяє термообробці м’язів, розігріваючи та забезпечуючи їх рухливість. Іпотерапія унікальна тим, що напруження одних м’язів і розслаблення інших відбувається одночасно. На коні людина обирає рівень самостійно: він росте поволі та плавно. Тобто людину лікує не медичний препарат чи обладнання, а співпраця з твариною.

Оксана Ажнюк на коні

Оксана Ажнюк, студентка відділення журналістики, уже майже півроку працює консультантом з іпотерапії в одному з обласних оздоровчих комплексів. Вона допомагає діткам із фізичними вадами подружитися з конем, тим самим відчути себе більш щасливими. "Нарешті мені вдається поєднувати хобі з роботою. Страшенно люблю коней, тому катати на них дітей для мене справжнє задоволення. Звичайно, це відповідально і подекуди страшно, але я стараюсь переборювати свої страхи й бути уважною при роботі з кіньми, адже вони все відчувають. Головне – не боятися цих неймовірно дружніх тварин. Коні відповідають завжди взаємністю: чим більше любові даватимете, тим ніжнішими і покірнішими вони будуть".

Іпотерапія – не тільки для тих, у кого є певні фізичні вади. Спілкування з кіньми може підняти вам настрій, допомогти забути про проблеми або знайти правильний вихід із ситуації.

Світлана Лапига,
студентка відділення журналістики УжНУ

13 відтінків фанфікшену

Зеленюк — Wed, 20 Nov 2013 18:06:13 GMT

Няшки з Надприродного

Порушити тему фікрайтерства я хотіла уже досить давно, однак притлумила це поривання з двох причин. По-перше, фан-творчість навряд комусь цікава. По-друге, про неї й без того багато хто знає, здавалося мені.

Я б і надалі перебувала у стані флегматичної пасивності, якби не літературний вечір 7 листопада. На перший пункт університетський захід не вплинув. Проте я виявила, що навіть поціновувачів літератури збиває з пантелику кумедний термін «фанфік».

Я ніколи не помічала в собі й паростку націоналізму, проте мене дивує, що в Росії фікрайтери гордо б’ють себе у груди і гукають про власне престижне хобі на всі околиці, коли українці й не чули, що воно таке – «фікрайтер».

Що це?

Отож, розпочнемо з алфавіту, як то кажуть. Фанфік – твір, написаний шанувальниками оригінального витвору мистецтва. Цей абстрактний «витвір мистецтва», або фендом, на щастя, повинен відноситися до однієї з 10-ти конкретних категорій: 1) Аніме і манга; 2) Книги; 3) Мультфільми; 4) Ігри; 5) Фільми і серіали; 6) Відомі люди (RPF), 7) Оріджинали; 8) Комікси; 9) Мюзикли; 10) Друге (трансформовані жанри). Фанфік (фік, фф) створюється на основі оригінального сюжету певного фендома, що належить до відповідної категорії, або з використанням персонажів цього фендома. До прикладу, категорія: Ігри; фендом: Half Life.

Існують фанфіки із змішаними категоріями і фендомами - кроссовери. До прикладу:

"Покинувши ТАРДІС, Доктор запитав: - Де ми опинилися цього разу? - Схоже, у країні Оз, - вражено відповіла Роза".

Фікрайтер, відповідно, автор фанфіка.

Елізавета Зеленюк

Головне не перемога, а шанс потримати м’яч у руках!

zahidavtozapchasti — Wed, 13 Nov 2013 21:58:23 GMT

Команда філологічного

21-22 жовтня у спорткомплексі УжНУ «Буревісник» пройшли групові матчі за вихід у плей-оф спартакіади УжНУ з баскетболу серед юнаків. У спортзалі панувала справжня змагальна атмосфера: учасники налаштовували себе на бій, а вболівальники намагались усіма силами підтримати свій факультет.

У зв’язку з кількістю команд було вирішено розподілити їх на 6 груп по 3 команди в кожній (винятком стала тільки одна група, в якій виступали 4 збірні від факультету).

Філологічний факультет теж виставив свою команду. Дарма що висококваліфіковані баскетболісти у команді відсутні – прагнули взяти гору над суперником спортивним завзяттям та волею до перемоги. Не вийшло: суперниками виявилися добре підготовлені команди юридичного та факультету здоров’я людини.

Філологи беруть участь у спартакіаді

Уболівальники охрестили ці матчі битвою Давида та Голіафа. Посівши в підсумку останнє місце, наші баскетболісти виглядали, проте, достойно, вели боротьбу за кожен м’яч.

Студент відділення журналістики, гравець команди Оти Ерделі не вбачає в поразці трагедії: «Це цінний досвід, не варто розчаровуватись у своїх силах. Об’єктивно оцінюємо ситуацію – суперники були на голову сильніші. Варто додати, що в нашій команді грали майже всі першокурсники, тобто молоді та не зіграні студенти. Головне, що ми стали частиною цих змагань».

Приємно, коли вболівають

Декого змусили прийти на спартакіаду і відданість факультету, і романтичні почуття. Дівчина з філологічного, що вболівала за хлопця з географічного, розповідає: «Чесно кажучи, я не прихильник баскетболу, проте захоплення свого хлопця намагаюсь розділяти. Та ще й хлопці з нашого факультету виступали. Молодці, старалися, проте чогось не вистачило. Спортивні змагання між факультетами не розпалюють ворожнечі, бо ж усі знають, що бойовий настрій залишається на спортмайданчику. А поза ним ми всі дружні студенти УжНУ, які люблять спорт».

Отож до ¼ фіналу, що відбудеться 23 жовтня, пройшли команди, які посіли перші місця в своїх групах: факультет здоров’я людини, ІТФ, математичний, факультет суспільних наук, фізичний, інститут економіки та міжнародного права. А також путівки в плей-оф вибороли юридичний та стоматологічний факультети, що посіли другу сходинку з найкращими показниками.

Олександр Курта,
студент відділення журналістики